Уже и листья облетели красные,
Уже и желтизна не золотит,
Уже зима идёт походкой властною
И небо уже тучами пестрит.
Уже морозец ночью лужи сковывал,
Уже ботинки по утрам скользят.
Цепями лодки все стоят, прикованы
И по волнам, как стрелы не летят.
Как я ждала зимы ребёнком маленьким,
Как в юности любила белый пух
И одевала в холода я валенки, -
Мороз охватывал до дрожжи дух.
И белизна искрилась светом радужным,
И в солнце - красота, - не описать!
Встречала зиму я тепло и радостно,
"Зима - ты сказка!" - я могла сказать.
Но, а сейчас октябрь к концу склоняется,
Зимы я подходящей не хочу.
Душа в тревогах и метелях мается
И холод мне уже не по плечу.
Но хочешь или нет придётся двигаться
И прошагать декабрь, январь, февраль....
А волны моря в холода все вздыбятся,
Закроют горизонта мою даль.
О, Боже мой, о, Боже мой - надежда Ты!
С Тобой пройду, а без Тебя умру.
Ведь без Тебя все дни мои пусты, пусты...
Я без Тебя замёрзну на ветру...
Но руки Ты Свои ко мне протягивал
Не раз , не два, - не дал мне утонуть!
И укреплял, и наставлял, давал отвагу мне.
И я продолжу в Боге этот путь.
27,10,22
Ирина Шилова,
Пермь
Задавать себе вопросы - это хорошо.
Прочитано 3547 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
